В Україні 85% директорів шкіл не володіють комп'ютером Міністр освіти і науки Іван Вакарчук закликає відмовитися від практики призначення керівників навчальних закладів за політичними квотами, особистої відданості та родинними зв'язками
Про це він заявив на всеукраїнському семінарі "Завдання післядипломної педагогічної освіти в контексті удосконалення системи освіти України", який відбувся в Яремчі.
За словами міністра, майже 90% керівників шкіл не володіють методами ефективного управління, 85% директорів - не володіють комп'ютером. Також, як стверджує Іван Вакарчук, більше 80% керівників - не володіють економічними знаннями, необхідними для функціонування навчальних закладів. Водночас, міністр освіти та науки звернув увагу на те, що кадровий резерв повинен формуватися лише після проходження відповідної професійної підготовки.[/color]
Адреса статті: В Україні 85% директорів шкіл не володіють комп'ютером
Шановні колеги!
Достатньо серйозна заява, яка характеризує стан управління загальною середньою освітою в країні. За роки роботи в підвищенні кваліфікації у мене є своя статистика щодо цих цифр.
Нажаль, вони практично співпадають.
З останнього досвіду: у 2008 році до нас на навчання заїхав поток керівників українських шкіл з 90 чоловік (3 групи магістрантів).
Я читаю предмет "Інформаційні системи в управлінні", або комп'ютерні технології.
Не буду розповідати про рівень завдань, які були створені мною. Він низький, для 5-7 класу.
Але ці завдання виконали, точніше виконували лише 7 чоловік!
Решта приїхала без завдань та коли виявилося, що завдання все ж треба зробити, кинулися їх виконувати по вечорах та вночі, між заняттями.
Ще велика частина (практично половина) намагалися: вмовити, підкупити, погрожувати, виказувати претензії, організовували телефонні розмови "зверху" та багато іншого. Повірте, фантазії вистачило.
Лише для того, щоб не виконувати цих завдань.
Раніше мене вражало те, що директори шкіл поводяться так, як учні, намагаючись примусити когось виконати завдання (Вгадайте: хто мої учні?)
Тепер мене вражає інше: це шалений супротив навчанню, який я спостерігаю серед керівників вже стільки років, скільки викладаю свій предмет в УМО (раніше ЦІППО).
Як не згадати вірші, написані Зінаїдою Гіппіус 100 років тому:
***
Вечно лежачее, дьявольски косное,
Изредка серое, в сером упорное,
***
Не страшно бути лежачим, косним, сірим.
Страшно бути "в сером упорным"
Але я приєднуюся до її слів в кінці:
Но жалоб не надо. Что радости в плаче?
Мы знаем, мы знаем: все будет иначе.
Я знаю, що все буде ЗОВСІМ інакше.
Знаєте чому?
Я отримала велику кількість листів від тих, хто чинив супротив із подякою за те... що змусила зробити ті завдання.
Це мене переконує, що не все так погано!
Який вихід запропонуєте Ви?
Що скажете, колеги?
: всі пройшли навчанні Інтел, вміють друкувати, створювати презентації,знайти необхідну інформацію в інеті тощо.... але на цьому все і зупинилося... тобто час іде, а навички в більшості залишилися на тому ж місці... 
