Зробимо освіту лідером!

Олена. Крим.

Якщо я пошкодувала витратитися на канцтовари:
- не купила собі паперу
- не заправила собі власний принтер
- не друкую на домашньому принтері потрібне на уроці для своєї роботи,
- не зробила ксерокопії (наприклад, роздатки на урок)
А це все за свій рахунок - то я не отримаю бажаний результат, або буду сидіти і писати вручну (покараю сама себе витраченим часом і силами).
Отже, ці трати - інвестиція в результат та створення собі комфортних умов роботи.

Я, навіть, купляю собі програми, які, начебто потрідбно вимагати від закладу, адже тестуюча програма мені вдома не потрібна.
Збирала 2 роки на неї, бо тоді (2002 р.) 1000 грн - це була для мене кусюча сума.
Але задля того, щоб мати можливість швидко протестувати та отримати повний аналіз результатів за 2-3 хвилини, замість декількох годин - я пішла на це.

І мені вже не цікаво, що думає про це заклад чи управління.
Я маю цю програму, чим ЗНАЧНО підвищила свою власну ефективність та час на звіти і підготовку до нарад по успішності в мене зменшився в рази.

Я для себе вирішила це таким чином: мені не цікаво, які умови створює для моєї роботи навчальний заклад.
Я вирішила для себе, які умови мені потрібні: папір стільки, скільки треба, роздруковані роздатки, ксерокопіювання, коли потрібно, домашній принтер та сканер, програма тестів та електронні журнали.

І все це я забезпесчую собі сама.
Якщо щось дає заклад - сприймаю, як неочікувані зручності, на які я не розраховую.

Я переконана. що професіонал просто повинен потурбуватися про засоби своєї роботи сам.
Добре, коли про це турбується роботодавець (держава в нашому випадку)
але не в тій державі живемо

В інформаційному суспільстві - іде.
До власного верстату відноситься програмне забезпечення, куплене робітником.
Якщо завуч, який купив собі програму розкладу піде зі школи - за нею піде і "верстат", який значно додасть ваги самому завучу як професіоналу.

Видавничий центр може бути окупним.
Прикладіть розум та спробуйте продати щось, розроблене та надруковане Вами.
Тільки від Вас залежить - чи буде Ваш цент потребувати грошей чи буде самоокупний.

Хто змушує? Мене ніхто не змушує.
Просто, якщо я не можу чогось зробити для досягнення результату - я роблю все, щоб його досягти, а не аналізувати: а чого це я повинна це робити? а чому той, хто повинен - не робить того, що повинен? Тому що наступним буде: "Яка ж я нещасна!" А це рцйнівні думки.

Коли я сказала чоловікові, що мені треба маленький видавничий центр вдома (так, я теж це пройшла), він погодився.
І це не дивлячись на те, що щойно ми заняли 40 грн. на туфлі синові, бо йому не було в чому іти в школу.
Це було відразу після кризи 98 року. В нашій сім'ї було декілька боргів та зарплати, які не покривали навіть поточних потреб.

А погодився тому, що ми разом прорахували самоокупність цього центру.
Гроші позичили.

Було важко. За 2 місяці ми вивели центр на самоокупність. Прибутку не вимагалося, лише самоокупність.

Так само потім вивели на самоокупність наші сімейні фінанси.
але це тема іншої розмови.

Все красиво змальовано, правда. А насправді як цього досягнути в житті, коли міські школи, особливо обласного значення, матеріально забезпечені на 300% краще за Вашу школу? Але вони забезпечені лише матеріально, а Ви, я так думаю, забезпечені на 300% краще духовно і морально. А це на багато більше дає користі.

Для прикладу. В нашому районі одна з найменших шкіл І-ІІ ступенів (лише до 40 учнів). Завдяки своїм напрацюванням знана не лише в районі, а й в області. Вони не опустили руки, вони розробили кучу розробок по організації та діяльності малокомплектної школи. І "товар" став користуватись значним попитом. В один момент заклад зрозумів, що наявного обладнання їм недостатньо для подальшого розвитку. Скрута - вона всюди скрута. Проте, заклад зумів забезпечити себе комп"ютерами та Інтернетом. Бо це їм потрібне. Зараз працюють над створенням свого сайту. Тому те що вони вкладають в свій заклад воно їм окупається, і надалі вони планують вклади. Просто необхідно бачити перспективу.

Перше, що запитували - як в інших закладах? Та по різному. В основному все залежить від керівника закладу. Прямої вказівки від відділу освіти (принаймні в нас) на збір коштів для поповнення мат. бази тим паче зі вчителів нема і неможу бути.

Додано (2009-10-16, 9:18 Pm)
---------------------------------------------

Зовсім ні.
Моє життя повністю спрямоване на дітей.
От зараз треба допомогти молодшому отримати гідну освіту.
Детальніше можете почитати в моєму журналі:
сам журнал
Спогади:

А ще до того, я займалася ВИКЛЮЧНО дітьми, вишовши на роботу де зайнялася своїм професійним зростанням, коли молодшому виповнилося 9 років.
Зараз, у гострій нестачі кадрів в нашій професії, щорічно ВІДМОВЛЯЮСЯ від пропозицій про посаду: маю принципи. Маю внутрішню свободу та в пріоритеті своїх дітей, це для мене найважливіше.

Справа не в тому, у кого що є на першому місці. Справа в моїй свободі.
Людина, яка ставить високу планку в роботі НЕ ОЗНАЧАЄ, що вона трудоголік, або зациклена на кар'єрі.
А ззовні так здається, тому що такі люди скоріш ставлять таку ж високу планку і в особистому житті.

А коли планка висока і досягти її дуже хочеться - знаходиш СПОСОБИ досягнення планки (А НЕ ВІДМОВКИ щоб не досягати). Я теж виховувалася в СРСР, де до бізнесу була вихована стійка відраза.

Бажання та внутрішня планка давали таке почуття: НЕ ЗРОБИТИ - НЕ МОЖНА!
Хоча ніхто б не засудив, якби ми не зробили. Бо більшість не робило і половини того, що робили ми.
От і все.

А як придумати, щоб вийти з кожного положення - треба думати.
Треба шукати можливості.
Як тільки починаєшь себе жаліти чи приходить на думку хоча б одне виправдання - ВСЕ!
Зроблено не буде. Мозок починає працювати на генерування виправдань і годі.

Не можу нічого порадити на Вашу ситуацію з підручниками та диском.
Співчуваю.
Тут кожен повинен виходити з тієї ситуації, яка є.
Тільки Ви можете знайти, оцінити можливості та використати їх.
Їх тільки треба шукати.

Висказати обурення на районному чи обласному, чи республіканському рівні -
Створити та очолити незалежну профспілку чи громадську організацію вчителів, яка добиватиметься від міністерства осудних конкретних, а не якихось дій. Це теж можливість.
Але на майбутнє. А на сьогодні все одно треба виходити з положення, о діти вчаться. а Ви вчите їх зараз.

повірте, я не даю Вам ЖОДНИХ рекомендацій і не заохочую витрачати власні гроші на

Даремно. Ви заохотили крадія, а це проти головної божої заповіді.

Так, дякую Михаличу, Ви праві.
У кожного своя точка відліку

Неоплачувана робота не ціниться тим, для кого ця робота робиться.
Некуплена річ не цінується.
Закон.

Якщо Ви не просите ЖОДНОЇ ціни за свою роботу - то Ви самі її не цінуєте. І не поважаєте себе.
а людина, яка не поважає себе - не може поважати інших.
Та й інші її поважати НЕ МОЖУТЬ.

Головний біль буде, адже нічого просто не буває.
І на районному рівні можливо все знають і не помічають, але так і буде, поки ми будемо мовчати.

Так всюди, де населення пасивно і швидше дасть із собою щось зробити. ніж сперечатиметься.
Там, де населення чекає доброго царя, якого в природі не буває.
Влада (чи царь) там веде себе пристойно там, де їй забороняють вести себе інакше.

Я також вийшла.
Бо не знаю - чиї путівки я оплачувала з ріку в рік.

На одній з нарад, в стані "НЕЗНАЧНОЇ" роздратованості діями профспілки, з представниками обласної профспілки виникла полеміка на рахунок чим мені, як вчителю, може допомогти профспілка у вирішенні трудового спору - А ФАКТИЧНО НІЧИМ, поплачеться разом з вами в рубашечку, а з проблемами - ви саменькі.

В один період їздив на акцію протесту профспілок в м. Київ. Фарс та й годі. В кінці мітингу -"висунення кандидата ........ ". Це треба ж було зі всієї України зібрати людей під маркою відстоювання інтересів, нічого не вирішивши по стуті проблеми, абсолютно, а от кандидата висунули.
Все - з того часу профспілка в моїй уяві .......... неможу підібрати правильного гидотного слова, не захисник а "вампір", що смокче гроші і нерви.

Вибачте, що трішки не по темі.